«Це життя, як ти його тепер живеш і жив, повинен будеш ти прожити ще раз і ще нескінченну кількість разів; і нічого у ньому не буде нового, але кожен біль і кожне задоволення, кожна думка і кожне зітхання і все сказане мале і велике у твоєму житті муситиме заново повернутися до тебе, і все в тому ж порядку, в тій же послідовності…»
Фрідріх Ніцше «Весела наука»
Енергійний жанровий пошук, моделі сильних вольових персонажів і загальний вітаїстичний настрій книг Макса Кідрука – справжня знахідка для читача, що шукає в літературі позитивні гуманістичні цінності, чітко і логічно закроєні сюжети та розширення наукового кругозору. Ці тексти тяжіють до реалізму, свідомого відкриттів і розчарувань попередніх епох, здатного синтезувати елементи стилів не лише відмінних, але й протилежних. Жанри тревелога і технотриллера, у яких працює письменник, підкреслено дифузні й синтетично поєднують різножанрові утворення – детектива, трилера, подорожніх нотаток, авантюрного та науково-фантастичного роману.
Новий роман «Зазирни у мої сни» попри заявлену на звороті палітурки «суміш динамічного техно і лячної містики», сприймається у більшості текстового обсягу як реалістичний твір, що розкриває актуальні для сучасної України проблеми: гнітюче відчуття героями геополітичної марґінальності власної країни, спроби подолати його морально-етичними та кримінальними переступами, деформація характерів і людських взаємин пострадянською новобуржуазною мораллю.
Буттєві сили неначе змовились проти головного героя роману, перекладача Мирона Білінського – випускника-відмінника факультету романо-германських мов і блискучого фахівця з досвідом праці й стажування за кордоном. На центральну сюжетну лінію – історію хвороби Миронового сина Теодора – послідовно накладаються концентричні кола історій з минулого життя Мирона, кожна з яких слугує своєрідним дзеркалом для подій його теперішнього життя, навіюючи враження руху героя зачарованим замкнутим простором.
Перше «зачароване коло» – фройдівський фатум психологічної залежності від ситуації, що склалася у підлітковому житті героя: батькова хвороба і відхід із родини, відчуття недолюбленості й самотності, і що важливо – НЕрозуміння, чому так трапилось. З цієї психотравматичної ситуації походять млявість і нерішучість героя, переважно пасивна й вичікувальна позиція у ключові моменти життя. Із цього «не проробленого» Едіпового конфлікту випливає компенсаційно загострене почуття відповідальності за власного сина, яке зазнає фрустрації. Теодором оволодіває ворожа відчужувальна сила, перетворюючи його в монстра, одержимого злочинним духом.
Інше доленосне коло – деструктивна роль жінки у житті героя, близьке до хворобливої емоційної залежності кохання й одруження без взаємних почуттів. Прагнення матеріального успіху послідовно визначає вчинки Єви, і лише засліплення закоханого не дозволяє Миронові це розгледіти. Таким фактом-застереженням міг би бути перший розрив їхніх стосунків, коли вона залишає стаціонарне навчання в Острозькій академії і їде на пошуки кращого життя до столиці. У підтексті цього рішення було повернення до взаємин із попереднім бойфрендом Павлом Новаком, що обернулося поразкою. Перейнятий власним успіхом ще більше, ніж Єва, він одружується з донькою свого начальника, що стрімко підносить його вгору по кар’єрній драбині. Цим вчинком омріяний наречений замикає Єву у її власне «зачароване коло», унаслідок чого родинне життя Мирона від початку приречене, бо психологічно розбита Єва прагне реваншу та помсти. Це схилятиме її до невтомної імітації успішності і формуватиме невидимий бар’єр між нею та чоловіком і сином.
Дестабілізована економіка власної країни – нове коло зла, що тяжіє над героєм. Інфляція, яка удвічі здешевила національну валюту, так само подвоїла вже частково відшкодований банківський кредит, узятий для купівлі омріяного «Volkswagen Beеtle» для Єви. Покладений цілковито на заробітки Мирона кредит вводить героя у стан перманентного психологічного стресу, примушуючи працювати на трьох роботах і мати щодоби лише кілька годин для відпочинку. Тут на яв виходить український болючий парадокс, що людина з розвиненим почуттям обов’язку щодо інших, гарною освітою і готовністю працювати майже цілодобово, неспроможна себе належно реалізувати у країні з хронічним економічним форсмажором. Натомість маніпулятивне ставлення до інших, нехтування мораллю, кар’єризм і безоглядність щодо знедолених та покинутих – ведуть до професійного успіху і матеріальних статків.
На тлі цих класично реалістичних «пекельних кіл» виписано центральний сюжет – містичний трилер, який у третій частині роману завдяки опису новітніх технологій набуває нейропсихологічного «заземлення» і наче б переходить у реальний вимір. Містика снів та видінь Тео завдяки новітнім здобуткам у галузі кібернетики і нейрології стають доступними для спостережень групі дослідників і його батькові. Цей сюжет формує заключне фатальне коло, яке тяжіє над головним героєм: непізнані психічні ландшафти, неможливість прорахувати і передбачити кожен психічний феномен, навіть якщо вони надаються для моделювання і спостережень, завжди міститиме у собі ймовірність небезпеки і злочину, як в індивідуально людському сенсі, так і в глобально соціальному.
І коло це трагічно замикається у долі героя. Пройшовши через повторну клінічну смерть, яка мала б позбавити Теодора від його сновидного двійника, психіка дитини набуває нового самовільного збурення, двійник повертається і доводить його до самогубства. Перебувши раз загрозу своєму життю, Тео постійно балансує на межі зі смертю і психічним розладом. Він замкнений у власних фатальних колах – материнської недбалості і негативного програмування, несподіваної хвороби і містичної приреченості на смерть.
Вибудовуючи центральну сюжетну лінію Макс Кідрук вдається до образу демонічної дитини і мотиву екзорцизму, що мають багату традицію використання у романах і фільмах жахів («Дитина Розмарі» Р. Полянського, «Омен» Р. Доннера, «Стигмата» Р. Вейнрайта та ін.). Межа між видіннями і снами героїв, як у фантастичних творах, подекуди стирається, а бачена уві сні монструозність перетікає у реальний світ. Майстерно виписані психофізіологічні стани героїв та окремі деталі хронотопу працюють на створення саспенсу, атмосфери тривожності й страху. Доречно і з відчуттям міри письменник застосовує для загострення сюжету топіку, притаманну трилерам і детективам: мотив загадкової хвороби, яка не надається для остаточного діагностування; несподіване викрадення дитини; загадкові електронні послання, адресовані агентові американського ФБР; конкурентна боротьба мексиканських наркоторгівельних картелів та викриття їхніх планів ФБР; таємна нейропсихологічна лабораторія і високотехнологічні здобутки на шляху вивчення обробки візуальної інформації мозком людини та ін. Не забуває автор і про прийоми сповільнення дії, які подекуди хочеться вкоротити чи випустити із поля зору. Описи реальних і вигаданих урбаністичних краєвидів, документалістське фіксування назв місцевостей, вулиць, автомобільних трас, аеропортів, терміналів і готелів, точні вказівки дат і годин, навіть описи послідовностей комп’ютерних операцій і введення статистичних даних – всі ці описові й інформаційні елементи ускладнюють читання, справляючи подекуди враження надмірної деталізації.
Роман не має happy end-у, читач лишається сам-на-сам із душевною кризою героя, зумовленою загибеллю сина і приходом вже у його власні сни примарного двійника, який спонукає його до самогубства. Відкрита розв’язка – наче хвіст уробороса, що опиняється між зубами його ж власної хижо роззявленої пащеки – змикається із експозиційною частиною на початку твору, коли читач бачить героя на даху дванадцятиповерхового будинку в місті Балтиморі штату Мериленд США із наміром самогубства…