Мориквас Надія. Корнелія: Роман-есей. Надія Мориквас. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 208 с.
Головними персонажами роману-есею Надії Мориквас «Корнелія» є молода галичанка Корнелія та «молодомузівець» Петро Карманський.
Головна героїня має свого прототипа. Корнелія – дівчина, яка у 30-х роках вчилася у Петра Карманського у дрогобицькій гімназії. Про неї відомо те, що була вона надзвичайною красунею і те, що її у 40-х роках закатували енкаведисти. Відома літературознавець Марія Вальо була власницею дівочого альбому-щоденника Корнелії, вона його й передала Надії Мориквас. Побачивши там запис від Петра Карманського і знаючи, як захоплювався він вишуканою жіночою красою, письменниця припустила, що він не міг обминути своєю увагою гімназистки-красуні, а вона, у свою чергу, будучи захопленою літературою, не могла не відчути емоційного потягу до свого ерудованого, легендарного учителя. Ось так із реальних фактів та художнього домислу народилася історія платонічного кохання двох яскравих представників різних поколінь.
Щодо часу і простору роману, то це Дрогобич 1930-х років і Львів 1940-х років. Роман створює досить широку смислову парадигму. Крізь призму емоційних стосунків Корнелії та Петра Карманського авторка показує долю «маленької людини» у контексті історичного шалу, різних політичних режимів. Надія Мориквас, проводячи паралелі між українською історією та сьогоденням, дає можливість ще раз поміркувати над причинами рокованості України. Тому така важлива правильна рецепція історіософського стрижня роману, побудована на поглядах, візіях ще одного «молодомузівця» Василя Пачовського – автора праць «Світова місія України», «Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації», драми «Сон української ночі» та інших численних п’єс, в яких втілював ідею відродження української державності. Загалом роман цікавий і важливий своїм «молодомузівським» контекстом. Крізь потоки свідомості, внутрішнього мовлення Петра Карманського читач може діткнутися до стосунків головного героя з Михайлом Рудницьким, з яким вони були одне для одного постійними подразниками, з Володимиром Бірчаком.
Роман розкадровано. У ньому поєднано не лише думки, переживання, уривки доль різних людей, розмови, сцени із життя гімназистів, молоді, родинно-побутові тощо, а й документальні факти із суто художніми. Тобто це зразок синтезу літератури нон-фікшн та власне белетристики. Стиль тексту зумовив його архітектоніку, яку можна було б означити як шухлядкову: в одні особисті історії вставлено інші. Відчиняючи «шухлядку» 30-х–40-х років, раптом усвідомлюєш, що втрапив у чийсь спогад, власник якого темпорально перебуває у сьогоденні, або в одному і тому самому просторі нашаровуються різні часи. Звісно, що такий спосіб побудови тексту дає можливість провести зв’язки між різними часами, різними людьми, долями і створити відчуття причинно-наслідкового зв’язку як основоположного.
Яким би не були реальні стосунки Корнелії та Петра Карманського, безсумнівним є те, що художня історія цих двох людей дозволяє відчути драму українців у першій половині ХХ століття. Мрії, ідеали, переконання, плани, сподівання нещадно коригувала історія. «Молодомузівці», які є одним із символів періоду раннього модернізму, які пропагували і відстоювали «чисте» мистецтво, майже усі у той чи інший спосіб брали участь у І Світовій війні, у процесах українського державотворення, який виявився стрімким, сповненим упевненості польотом до світла, на фоні якого не розгледіли павутиння. На долю наступного покоління – за віком, їхніх дітей, – яке уособлює Корнелія, випадають знову боротьба за свою національну ідентичність, за право на державність та інші випробування – ще страшніші і кривавіші. Це зіткнення з двома ідентичними за своєю сутністю системами – німецько-фашистською та радянською комуністичною, яка винищила (фізично або зламала психічно, душевно, морально, ментально) багатьох найкращих представників української нації. Проходять роки. Сьогодення. І знову deja vu: знову надії, знову віра, знову майдани, перемоги, ілюзії перемог… «Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти», – рефреном звучать слова Михайла Коцюбинського. Надія Мориквас вустами художника Левка Скопа говорить про причини рокованості України: «Дракон у тобі, не суспільство винне, а самі люди творять поганого президента, державу тощо. І тому жити з драконом у собі – це катастрофа, яка породжує катаклізми». І щоразу Україна, скалічена, сплюндрована, закривавлена, підводиться та робить спроби повернути собі гідність і на руїнах побудувати… Що?.. Таки порочне коло. «О, тисячу разів мав рацію його побратим Пачовський, який бачив, що українські події 1917–1922 років, – то лише повторення нашої трагічної історії. Вона триває й нині. І тисячу разів має він рацію, що не стратив своєї віри! Він досі дописує свій містичний епос про київські Золоті ворота та Марка Проклятого, намагаючись зрозуміти душу неприкаяного народу-страдника
» («Корнелія», с. 81). І саме через цю віру Надія Мориквас не погоджується з очевидцями загибелі Корнелії. Її героїня має підвестися, аби розповісти історичну правду. А платонічне кохання Корнелії та Петра Карманського, його духовна основа – чи не уособлює воно традицію, в основі якої саме духовні зв’язок і спадкоємність? Та відома «золота нитка» Ольги Кобилянської.