Беллоу Сол. Гендерсон, повелитель дощу / Сол Беллоу; переклад з англійської Віктора Шовкуна. – Київ: Видавництво Жупанського, 2016. – 384 с.
«Я вже згадував про те, що в моєму серці оселився неспокій, що там знову й знову озивався внутрішній голос, повторюючи: «Я хочу, хочу, хочу!» Він озивався щодня надвечір, і коли я намагався приглушити його, він лунав ще голосніше. Він твердив те саме: «Я хочу, хочу!»
І я, бувало, запитував: «Чого ж ти хочеш?»
Та нічого іншого він мені не казав. Він завжди промовляв тільки одне: «Я хочу, хочу, хочу!»
Сол Беллоу – американський письменник єврейського походження. Свою кар’єру розпочав з літературних оглядів. У 1976 році удостоєний Нобелівської премії «За глибоке людське розуміння та тонкий аналіз сучасної культури».
Один з найкращих романів ХХ ст. «Гендерсон, повелитель дощу» був написаний у 1959 році. 2016-ого завдяки видавництву Жупанського вийшло українське видання у перекладі Віктора Шовкуна. Наразі намагаюся осилити «Henderson the rain king» від Penguin Books англійською мовою, та порівняти власне сприйняття твору українською мовою та мовою оригіналу.
На перший погляд здається, що Гендерсон – це підстаркуватий мільйонер, котрий більше не отримує задоволення від життя. Стомлений багатій, архетип західного світу, досі не знає, чого вартий насправді. Він, колишній військовий, одружився вперше – потім розлучився. Має дітей від цього шлюбу. Одружився вдруге. У вільний час розводить свиней та вчиться грати на скрипці, байдужий до власного зовнішнього вигляду, намагається відсторонитись від людей, котрі створюють багато галасу. Кожен намагається шуміти сильніше, аби затвердити, що саме їхній сенс буття найвинятковіший.
Юджін Гендерсон складним характером, абсурдною поведінкою та добрим серцем нагадує мені Генрі Чінаскі (персонаж творів Чарльза Буковські), і протягом всього читання його образ постійно виринає з підсвідомості. Роман написаний у філософсько-притчевому ключі, де фабула досить скупа, проте ідейний світ набагато сильніший. Тут є гротеск, грубий гумор, філософські діалоги-роздуми, глибокий психологізм. Розмови Гендерсона та царя Дафу нагадують діалоги давньогрецьких філософів, та мені сподобалось слово «сумута» (сумутність – це жінка й чоловік в одній особі) плем’я арнюї, котре відкрило йому істину грун ту молані – «людини, котра хоче жити», «я хочу жити». Головний герой шукає відповіді в Африці, сподіваючись, що аборигени подарують йому новий непідробний сенс власного існування, а також розкажуть йому, чому голос усередині нього не замовкає. Сила Гендерсона йде від болю, нещастя. Сила духу тримає його тіло на ногах, і тому воно таке могутнє і непереможне. Плоть впливає на дух, дух впливає на плоть.
«Світ грубий і дивний для дитини. Ви, бува, не дитина, шановний гостю? Дитина – чудується, дорослий – боїться», – розмірковує цариця плем’я арнюї, звертаючи увагe Гендерсона швидше на його винятковість, ніж на відчайдушну безпорадність, безсилля, самотність.
Беллоу відправляє головного героя в метафізичну подорож, упродовж якої він повинен віднайти своє власне «я», свою особистість та духовну свободу. Гендерсон втомлений від суспільства, від постійної боротьби за право бути собою та робити самостійний вибір, тому його образ набуває універсального значення.
Екстремальні умови життя в різних племенах африканських народів приводять Гендерсона до тями. Він вчиться дихати на повні груди, вбирати в себе кожний момент, адже наступний може не настати. Можливість втратити все, що залишив в Америці, змушує переглянути власне життя, та розпочати все спочатку.