Катя Петровська. Мабуть Естер. / Переклав з німецької Юрко Прохасько; редакція Петра Рихла та Людмили Нор. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 228 с.
Катя Петровська – російськомовна киянка з єврейської родини, авторка роману «Мабуть Естер», який написаний німецькою мовою. Книгу вважають «новим словом» у німецькій літературі, за неї авторка отримала престижну літературну нагороду – Премію Інґеборґ Бахман. Шлях до свого власного «я» вона прокладає через десятки історій радянського Києва, старих європейських міст, Бабиного Яру.
Книга не є романом у традиційному розумінні – це низка історій, які пов’язані між собою родинними зв’язками. Історіями своїх предків письменниця намагається пояснити також і власні вчинки. Видання складають вступне слово письменниці, шість розділів та післямова, написана Петром Рихлом. Українською мовою текст переклав Юрко Прохасько.
Історії щільно переплітаються у часі. Зокрема в розділі «Роза і німі» розповідається історія родичів письменниці, що заснували перші в Європі школи для глухонімих дітей. Із розділу «У світі неорганізованої матерії» особливої уваги варта історія двоюрідного дядька Юди Штерна, який біля Кремля вбив німецького посла, за що і був розстріляний.
Розділ про Бабин Яр розкриває «забуті» чи то радше «приховані» сторінки української історії. «Двадцять років тут, у Бабиному Яру, не було ані найменшого натяку на бійню, жодного монумента, жодного каменя, жодної таблички. За вбивством прийшло мовчання». Ілюстрацією цього мовчання є історія прабабусі. Її звали Естер, точніше – мабуть Естер: «Здається, її звати Естер, сказав батько. Так, мабуть, Естер. У мене було дві бабусі, й одна з них називалася Естер, мабуть». Вона навіть не дійшла до Бабиного Яру, її розстріляли просто на вулицях Києва. Ця історія дала заголовок твору і, власне, книзі. Надзвичайно актуальними для українців є теми «пам’яті» та «ідентичності». Радянська влада намагалась зруйнувати культуру пам’яті. Людьми, які не знають, хто вони і звідки, було простіше маніпулювати.
Книга написана німецькою мовою, хоч вона не є рідною для авторки. Тут закладений певний код, шифр. Вона розказує свою історію, але реципієнт сприймає її як художню книгу. Її не прочитаєш за один вечір, її хочеться читати довго, продумувати і прокручувати в голові історію за історією. Твір буде цікавим для тих, хто любить інтелектуальну прозу, хто цікавиться історією, та тих, хто замислюється над своєю ідентичністю. Інший погляд на досі звичні речі та події може бути цікавим людям, які намагаються провести декомунізацію в своїй голові.
Якісну і цікаву прозу лаконічно доповнюють гарна обкладинка, хороший переклад та докладний аналіз твору, здійснений у післямові. Книга поєднує в собі все, аби назвати її більше ніж вдалою. Роман новаторський, захопливий і наштовхує на роздуми, тому рекомендований до прочитання.