Дивно починати критичний огляд дитячої книги з «оборони» перед противниками фентезі. Але сказати про це важливо. Бо мені – шанувальниці Середзем`я, Гоґвортсу і «темних матеріалів» Філіпа Пулмана – не раз доводилось тримати облогу перед закидами про відстороненість фентезійних світів. Хоча ескапізм добре знайомий радше любителям телевізійних шоу, аніж фанатам грандіозно сконструйованих реальностей. Видів ескапізму може бути безліч, а от вічні історії про боротьбу добра і зла ніхто не відміняв. То ж прошу ввійти у ще одну історію разом зі мною…
Книга «Мандрівний Замок Хаула» – одна із найпопулярніших у творчості англійської письменниці Діани Вінн Джонс (1934–2011). Звичайно, що цьому сприяла вдала однойменна екранізація Хаяо Міядзакі (2004 р.). Красива анімація в поєднанні з цікавим сюжетом і містичними персонажами зробила фільм справді казковою сумішшю. Принаймні, я у своєму підлітковому віці дуже захопилась цією історією, не знаючи, що насправді це екранізація роману. А у самій книзі значно більше захопливих моментів і більше іронії, ніж сентиментальності, хоча можливо, це просто мій дорослий заангажований погляд?
Читала я українське видання 2016 року серії «Дивовижні світи». І треба сказати, що оформлення обгортки одразу затягує в мандрівний світ цієї книги. Маленькі людські постаті, орнаменти, капелюшок і сам Мандрівний Замок ніби знаходяться в постійному русі. Тому відкриваєш роман вже з певним настроєм на подорож.
Перед нами історія старшої сестри Софі, яка живе в чарівній країні Інгарії. Одразу авторкою переосмислюється традиційний сюжет про Попелюшку. Зла мачуха – зовсім не зла, а явно невизначена в житті мила жіночка. Дві інші сестри теж люблять Софі, але після смерті батька вона змушена тяжко працювати у капелюшному магазині, поки добра мачуха мило розважається у місті. Врешті-решт юна Софі допрацьовується до того, що починає відчувати себе старою (здається мені, що багатьом це відчуття знайоме). Аж ось приходить зла Відьма Пустирищ, яка, сплутавши її з іншою сестрою, матеріалізує це відчуття. Вона перетворює Софі на 90-річну бабусю. Стара дівчина вирушає у мандри і потрапляє в чарівний Замок Хаула. Про усі пригоди Софі, звичайно, я переповідати не буду, але треба зупинитись на декількох важливих образах.
Перший – це головний персонаж роману чарівник Хаул, який, за чутками, поїдає дівочі серця. Одразу уявляєш сивобородого злого та могутнього старця. Проте ним виявляється молодий хлопець, який любить стояти перед дзеркалом і «поїдає дівочі серця» зовсім в іншому сенсі. Саме через цей образ показано своєрідне розвінчання магічного пафосу. З кожним розділом все більше розумієш, що таких харизматичних, обдарованих і страшенно лінивих Хаулів у повсякденному житті можна зустріти чимало, щоправда без Мандрівних Замків. До того ж, Хаул – представник саме нашого світу, що в романі є паралеллю тій іншій, чарівній дійсності. Нерозривно пов’язаний з Хаулом вогненний демон Кальцифер, який керує Мандрівним замком. Щодо самого Замку (а це другий важливий образ), то він мандрує не лише в одному просторі, а й постає порталом між різними містами, ба навіть світами. Тема переплітання різних реальностей достатньо поширена в англійських письменників, хоча використовують вони її кожен по-своєму. Зокрема, в цьому романі це постійно мігруючий Замок, який в інших містах стоїть на місці. І разом з ним постійно мігруючий Хаул-«вислизач», що у кожній дійсності має інше ім’я та іншу іпостась. Такий собі містичний Протей, який любить фарбувати волосся.
А що старша сестра Софі? Саме вона, зрештою, своєю впертістю і любов’ю рятує життя і Хаулу, і Кальциферу, заодно знову ставши молодою. Але про те, як це стається, дізнавайтесь самі, адже кожен – і дорослий, і юний розкриває ці чарівні метафори по-своєму.
Як справді хороша історія, роман «Мандрівний Замок Хаула» закінчується позитивно, але без героїчного пафосу. Авторка настільки зближує дійсність та магію, що навіть будучи дорослою, мимоволі проникаєшся цим настроєм. Хочеш відкривати нові містичні світи, подорожуючи Мандрівним Замком… І те, чи вважаємо ми ці Мандрівки ескапізмом чи реальним дослідженням дійсності – напевно, найважливіше питання нашого буття.