Кідрук М. Бот : роман / Макс Кідрук ; передм. І. Геращенко. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — 480 с.
Перший український технотрилер гармонійно влився у сучасну літературу, збагатив її у названому жанрі (цілком можливо, започаткувавши його), і потішив якістю написаного тексту. Це звісно не шедевр, однак роман дуже хорошого рівня. За європейською шкалою десь на «четвірочку», за шкалою укрсучліту – на «п’ятірку з плюсом».
Події відбуваються у найсухішій на планеті пустелі Атакама (Чилі). І чи не вперше у літературі Україна постає не багатостраждальною напівживою знедоленою матір’ю, а батьківщиною талановитого, майже геніального програміста Тимура Коршака, який займається розробкою ботів для комп’ютерних ігор. Доля підкинула йому незрозуміле і підозріло легке замовлення – створення тільки фрагменту програми. Однак через недовгий час праця Коршака дала свої плоди і пожинати їх доводиться усім так чи інакше причетним до проекту. Тимур відстрочує власне весілля, покидає кохану в стольному граді Києві і їде в чилійську пустелю навіть не знаючи, що насправді на нього чекає попереду.
Дійові особи різнонаціональні, серед них: українець, росіянин, француженка, японці, афро-американці, чилійці. Кожен наділений певними якостями, можливо, дещо стереотипними.
Сюжет захопливий і гідний екранізації. У кращих традиціях бойовиків і фільмів жахів: переслідування, стрілянина, спорожніле містечко, смертельна небезпека після заходу сонця і кілька десятків однаковісіньких світловолосих хлопчиків-близнюків дванадцятиліток. У Стівена Кінга з’явився потенційний конкурент.
Хоча книга спочатку нагадує дизельний двигун: повільно, довго розганяється (автор терпляче описує місцевість, розташування бази, наводить певні ілюстрації), зате далі мчить рівно і стрімко – події швидко змінюють одна одну. Автор неодноразово привідкриває карти (щось наприклад: «він ніколи не покине цю пустелю», чи «жити їм залишилось трохи більше двох годин») і тут же пускає все галопом, здавалося б, до кульмінації, та щоразу звертає нанівець кожен детально продуманий план.
Книга для поціновувачів наукової фантастики. Максу Кідруку вдалось побудувати історію таким чином, що читач не просто емоційно співпереживає, він бачить те, чого не бачать персонажі, (наче крок попереду) і страждає, бо не в змозі допомогти. Все ніби ясно, і, водночас, не так легко й банально, щоб передбачити події, які відбуватимуться кількома рядками нижче.
Напружене захопливе чтиво, що здатне позбавити сну до останньої сторінки, а перевернувши цю останню сторінку, не впевнений, чи сон тепер взагалі прийде.
Найцікавіше те, що у післямові автор коментує написане: сюжет, персонажі – вигадані, але усі технології вже існують, винайдені, опубліковані, представлені загалу (там же подає посилання на статті). Якщо науковці не отямляться зі своїми експериментами, то можна і не до такого дожитися. Розважальний фантастичний роман постає у новому світлі, дещо моралізаторському, філософському. Цю післямову краще читати через день після основного тексту, щоб спочатку насолодитися, картинами і емоціями, які тільки щойно транслювалися в мозку, а тоді подумати над тим, куди котиться ця проклята Земля.