Éric-Emmanuel Schmitt. Ma vie avec Mozart, 2005.
Ерік-Еммануель Шмітт – сучасний класик французької літератури. Письменник, філософ, режисер, драматург, музикант… Людина-оркестр. Він якось сказав в одному із інтерв’ю під час відвідин України: «Навіщо ми читаємо? Ми не читаємо, щоб просто вбити час. Ми читаємо, щоб жити краще, щоб стати мудрішими, кращими, щоб розвиватися. Я вірю у вище призначення літератури, театру та кіно. Там ми вчимося любити, спокушати, наближатися до Іншого, вчимося жити». До таких мудрих книг я б відніс його есе «Моє життя з Моцартом», яке я щойно прочитав. У книзі, написаній у формі листування між автором і геніальним композитором, розповідається про те, як Моцарт допомагав письменнику в найважчі моменти життя. В 15 років його охопила депресія, він навіть подумував покінчити життя самогубством, але його врятувало Моцартівське «Весілля Фігаро», яке він як музикант послухав на репетиції в Ліонському оперному театрі. Надалі в музиці Шмітт шукав натхнення, адже він справедливо вважав, що композитори відіграють роль духовних вождів. Один із уроків Моцарта полягає в тому, що страждання – наша загальна доля, а печаль і сум бувають прекрасні, а значить, і ми повинні їх любити. «Бах – це музика, написана Богом, Моцарт – музика, яку слухає Бог», – підкреслював письменник і згодом розвинув цю фразу, звертаючись до Бетховена: «Бетховен – музика, яка переконує Бога дещо відсторонитися. На думку Бетховена, відтепер місце Бога належить людині». До речі, Шмітт написав також книгу про Бетховена.
Цінність книги «Моє життя з Моцартом» полягає ще й у тому, що її супроводжує компакт-диск із записом 16 прекрасних творів композитора, які у різних складних обставинах життя письменника приходили йому на допомогу. Як глибокий знавець музики, зокрема творчості Моцарта, він з великим знанням справи аналізує ці музичні п’єси. Візьмемо до прикладу «Концерт для піаніно №21 Анданте», слухаючи яке Шмітт ніби втікає від цього світу подалі, щоб дістатися до Бога. Бог ніби запрошує його на свій літак, на якому вони разом облітають земну кулю, подивляючи все створене Богом. Це не стільки літак, а швидше планер з довгими і широкими крилами, який утримується над безоднею. Подорож триває протягом звучання усього твору, 7 хвилин і 53 секунди – час, що охоплює цілу вічність. Вони пропливають по-над космічним туманом, де немає жодного вітру, хаосу, турбулентності. Автор запитує у Моцарта, як йому вдається відтворити цю невагомість, цю ніби підвішену музику, таку близьку до мовчання, до кольорів мовчання. Звуки піаніно то піднімаються, то опускаються, подібно до крила нашого літака. Після завершення музики письменник, опустившись на землю, попрощався із божественним пілотом, який залишив у ньому якісь відчуття ясного спогаду. Музиці Моцарта, яка зазвичай так чудово розкриває почуття, цього разу вдається висловити їх зникнення, мир, блаженство. Вона дозволяє через мистецтво звуків доступитися до містичного життя.
Для мене ця книга – справжній подарунок долі, адже Моцарт мій улюблений композитор, особливо після відвідин його батьківського дому у Зальцбурзі. До слова, я з великим задоволенням перечитав книгу з моєї бібліотеки, видану ще 1945 року «Un prodigieux gamin Mozart» – «Чудо-дитина Моцарт».
На завершення хотів би зазначити, що цей маленький матеріал я присвячую 260-й річниці з дня народження і 225-й річниці з дня смерті геніального композитора усіх часів і народів Вольфганга Амадея Моцарта, які відзначаються цього року.