«Дозвольте поставити Вам одне запитання: хто Ви? Що відбувається? Куди Ви йдете? Що там? Що Ви маєте робити? Раді представити першу операційну систему зі штучним інтелектом. Інтуїтивна особистість, що слухає Вас, розуміє і знає. Це не просто операційна система, це – свідомість. Представляємо: OS1!»
(«Вона»)
Недалеке майбутнє. Технічний прогрес. Теодор Твомблі (Хоакін Фенікс) – молодий приємний чоловік, котрий заробляє на життя, пишучи листи від імені інших людей для спеціальної організації (гарнимпочеркомнаписанілисти.com). Тео створює красиві та проникливі листи, якими захоплюються інші працівники компанії. Для деяких замовників оформлює листування від самого початку стосунків, що робить його прихованим спостерігачем чужого особистого життя.
Головний герой страждає від самотності у великому місті. Люди більше розмовляють зі своїми гаджетами, обмінюються мейлами, швидкими повідомленнями, нехтуючи живим спілкуванням з реальними особами. Теодор важко переживає тривалий процес розлучення зі своєю дружиною, ще більше занурюється в себе, відволікається за допомогою відеоігор та віртуального сексу з незнайомками у мережі. Монотонне життя інтроверта змінюється з придбанням нової індивідуальної операційної системи зі штучним інтелектом OS1. За допомогою трьох ключових запитань операційка налаштовує свій інтерфейс відповідно до потреб споживача, враховуючи його бажання, приховані травми дитинства, соціальну активність, тобто створює ідеального співрозмовника. OS1 самостійно вибирає ім’я (Саманта), голос, особистість з незліченної кількості інших, закладених у базі програми.
Саманта (голос Скарлет Йогансон) швидко стає незамінною розважливою подружкою для Теодора. Вони весело проводять час, діляться емоціями, почуттями, ідеями, а згодом навіть займаються віртуальним сексом. Операційка реалістично відтворює людські відчуття, вона починає бажати, пізнавати себе, інших людей, навколишній світ. Відсутність тіла у Саманти ускладнює стосунки між закоханими, які не можуть пізнати щастя фізичної близькості. Пара вирішує скористатись послугами сурогатного сексуального партнера-дівчини, котра хоче стати частиною таких прекрасних і щирих стосунків. Спроба не вдається, і Тео сумнівається в адекватності цієї ситуації.
«Ми обидвоє створені з однієї матерії. Ми ніби під пухкою ковдрою. І все, що під нею, одного віку – 13 млр. років». OS1 створює музику, пише до неї вірші, описує звуками свої почуття, створює музичну світлину, на якій «зображено» її та Теодора. Але темп розвитку людини й штучного інтелекту надзвичайно різний. Операційна система запрограмована еволюціонувати щохвилини. Саманті стає тісно, вона виростає з написаної для неї програми, ще швидше опрацьовує інформацію, веде сотні діалогів одночасно. «Дівчина» закохана у 641 особистість, і це не применшує її почуттів до Теодора, адже вона міркує іншими категоріями, незвичними для розуміння простої людини. Саманта не знає обмежень фізичного тіла, будь-яка інформація доступна їй. Могла штучна свідомість розвинути свою любов до абсолюту, вийти за межі людського розуміння, яке було висхідним у програмному коді? Чому Саманта хоче залишити свою матеріальну платформу і припинити своє існування?!
«Куди ти підеш? – Це важко пояснити, але якщо ти колись туди потрапиш – знайди мене. Ніщо нас не розлучить». Туди – це рай, неосфера, небуття…?
Це майбутнє настало вже сьогодні. Речі, які повинні полегшити нам життя, насправді ув’язнують нас у кімнаті разом з нашою самотністю, страхами, невмінням спілкуватись та будувати стосунки. Емоції, отримані від спілкування в інтернеті, не вистачає на тривалий час. У нас швидко виникає емоційний голод. Профілі в соціальних мережах мали б спрощувати пошук потрібної людини, полегшувати спілкування між нами. Краще не телефонувати подрузі, а просто відслідковувати її інстаграм та ставити вподобайки.
Здається, Теодор починає усвідомлювати причини своєї самотності, а справжнє кохання до операційної системи відкриває йому секрет людських стосунків. Саманта вирішила покинути матеріальний світ і навчити людей власноруч писати дорогим людям листи, активно вирішувати свої проблеми, а не відкладати їх у довгу шухляду своєї свідомості.