Відута Любов / Viduta Lubov. У царстві лева / IN THE LION`S KINGDOM / Любов Відута; пер. Оксани Лущевської, Михайла Найдана; художник Христина Лукащук. – Чернівці: Чорні вівці, 2015. – 26 с. ISBN 978-617-614-108-2
Любов Відута (9 березня 1970) – львівська поетеса, прозаїк. Увійшла в українську літературу публікаціями у періодичних виданнях. Перша книга, «Працьовита бджілка», вийшла 2008 року. Далі були книга про вибір професій «Ким я буду? Ким я стану?», «Усміхнулось сонечко» (вірші, загадки, скоромовки), книги лірики, збірка «Колискові», видання задля розвитку логіки, призначені зовсім маленьким читачам. Загалом доробок письменниці становить близько двадцяти книжок.
Книга, що вийшла у видавництві «Чорні вівці» двомовна. Український текст супроводжується його англійським перекладом. Невеличкі текстові порції дають можливість осмислити і український варіант, і його англійський відповідник. У такий спосіб дитина, яка робить перші кроки у вивченні англійської мови, зможе спробувати почитати, вивчити прості граматичні форми та кілька нових слів. Такий мовний паралелізм сприяє кращому засвоєнню.
Книгу «У царстві Лева» становить, власне, один вірш. Це вірш-розмова, вірш-гра. І при тім дуже проникливий, зворушливий. Дитина звертається до Лева. Основні епітети, якими передано її сприйняття свого співрозмовника, «старий», «сильний», «мудрий». Це зустріч дорослого і дитячого світів. Обмін досвідом – насамперед, емоційним. Безпосередні запитання дівчинки штрихами, але точно змальовують дитячу психологію у віці «чомучки»: відкритість, довірливість, прагнення комунікації беруть гору над підсвідомими страхами. Дитина поступово, маленькими кроками освоює територію Лева, шукаючи те, що їх робить подібними, пропонуючи усе найкраще, що має, і вони стають друзями, вирушаючи у світ уже спільної казки.
Здавалося б, цілковиті протилежності – дитинство і старість, наївність і досвід, ніжність і солідність. Але у цих двох представників різних поколінь є важливі властивості, які їх об’єднують: дитина тяжіє до комунікації, а Лев (літня людина, життєві темпи якої уповільнені) вміє слухати, вчити, не повчаючи, тобто відгукуватися на прагнення комунікації. А ще їх об’єднує межовість: дитина лише прийшла із-за межі і починає жити, Лев іде у напрямку за межу, завершує свій життєвий шлях. Їхнє спілкування – це зазирання у дзеркало: старість дивиться у своє минуле, а дитинство – у майбутнє.
Проілюструвала книгу, як і «Зайчикове щастя», Христина Лукащук. Дагеротипна стилістика малюнків та загалом оформлення книги створює автентику Вікторіанської епохи, яка асоціюється з поєднанням химерного, фантастичного і реального. Казка, вмонтована у реальність, а реальність – у казку. Також ця стилістика створює відчуття швидкоплинності життя, межовості. А ще – самотності дитини у великому світі, в якому усе стрімко прогресує – наукові досягнення, хвороби, війни, а статусність не дозволяє дорослим бути трохи дітьми, аби знайти з ними порозуміння, традиції виховання не припускають лагідності. Тому і вигадує собі дитина такого казкового друга, який міг би її захистити, навчити, підтримати в іграх – старого, мудрого, сильного Лева. До речі, оформлення форзацу створює ілюзію фрагменту стіни, заклеєної старими вікторіанськими шпалерами. Це кут зору покараної за пустощі і поставленої у куток дитини, яка рятується світлими фантастичними думками? Чи дитини, яка засинає, повернувшись до стіни, а її думки поступово переходять у сон? Читач потрапляє не у книгу, а в потік свідомості дитини. Думаю, інтерпретацій може бути багато. Але, очевидно, що видавництво «Чорні вівці» виправдовує визначення арт-видавництва, оскільки лише справжнє мистецтво може створювати таке широке асоціативно-інтерпретативне поле.
Хотілося б, аби досконале видання було досконалим в усьому, тому, хоч і дрібниця, але таки впадає в око плутанина з лапками. Те, що пряму мову дівчинки не взято у лапки, – не проблема. Власне, це може бути авторським рішенням. Але ж у супровідному англійському тексті лапки є. І обрамлюють вони чомусь лише перше звертання героїні до Лева: «Oh, Migty Lion, Wise Lion!» Але ж далі мова дівчинки триває, тому закривання лапок граматично зовсім не виправдане. Очевидно, що це технічний недогляд, але ж обсяг тексту невеликий, тому як простежити такі дрібниці просто, так і помітити читачеві.
Але то справді дрібниця, оскільки світ цієї книги захоплює, текст володіє дивною магнетичною властивістю викликати бажання перечитувати його знову і знову, зупиняючись на розгляданні деталей малюнків.