Лівін М. Рікі та дороги / Марк Лівін; передмова Андрія Баштового; худ. Є. Величев. – Х. : Віват, 2017. – 144 с.
От тримаю в руках книжку, в ній багато малюнків, схожа на ті, які читала в дитинстві – «тепла книжка». Вона про хлопчика Матвія, який живе з недіагностованим аутизмом, про його сприйняття світу, його «списки» і «оцінки дня», про інакшість і неприйняття цієї інакшості іншими. Він вирішує йти до лісу, щоби побути сам-на-сам із собою: «Хотів, щоб мене хтось розрадив і підтримав, сказав, що все в житті трапляється, що погане теж потрібне – для балансу і що за кожною неприємністю обов’язково має бути приємність. І не треба йти до лісу, щоб усе стало добре».
Коли читаю, думаю: «Може я теж аутист?», це б пояснило моє рішення жити на дачі біля лісу в цілковитій самоті: «У лісі добре, бо знаєш, що часом у тобі закінчиться хтось інший і почнешся ти сам. Ліс цьому сприяє.
Просто хочеться, щоб речі були логічні.
Просто хочеться зрозуміти, що зі мною не так».
Якби така книжка опинилась у моїх руках, коли мені було чотирнадцять, коли ти, постійно думаєш про те, що з тобою не так, чому ти не можеш жити і сприймати все так, як інші, може, все б склалось інакше. Важливо розуміти, що це не просто історія, а дуже ВАЖЛИВА книжка, про речі, які багато хто з нас не усвідомлює чи про які не думає. Про те, що навколо нас дуже багато інших людей, які сприймають все не так, як ми, живуть не так, як ми.
А загалом у книзі є все: цікавий, мало не «детективний» сюжет, загадка, собака Рікі, неймовірна передмова, гарні малюнки і обкладинка. Хочеться писати про книгу багато, про те, як вразив момент, що «похорону в списку дня немає», про те, як хлопчик рахує все навколо себе, про те, яким близьким здається його життя до мого. Але просто зупинюсь на цьому і скажу, що вам обов’язково треба прочитати цю книгу, якщо ви чийсь батько чи мама, якщо вам самотньо чи радісно, якщо хочеться втекти у ліс, якщо хочеться хорошої історії.
А найкраще читати книжку в лісі, на самоті.