«Вогнеборці» (Only the Brave, 2017); режисер: Джозеф Косінські, сценаристи: Кен Нолан, Ерік Воррен Сінгер
Жанр фільму Джозефа Косінські «Вогнеборці» визначають як біографічну кінодраму. Особливого драматизму і внутрішньої відповідальності під час перегляду додає те, що історія, яка лягла в основу стрічки, не є фікцією, а справжньою подією зі справжніми учасниками – пожежною бригадою, яка майже у повному складі загинула під час гасіння пожежі в Аризоні. А от вибір кіноіндустрії міг би впасти на якусь іншу історію, але в поле уваги потрапила саме ця і, очевидно, невипадково.
Повертаючись до жанру фільму, я все ж тяжію до того, що це героїчний епос з елементами трагедії. Тут є чимало ознак, які вказують на користь саме цього високого жанру.
Тло, ситуація, подія, атмосфера, весь антураж конструюють оповідь, створюючи саме епічний каркас. Величні, первісні пейзажі, природні ландшафти з вписаним у них космосом людей, якому загрожує стихія, хаос (тут – регулярні масштабні пожежі). Стихія не виступає у цьому контексті злом – вона є тим доетичним, що претендує на ці території за правом своєї давності, первинності. Тому й боротьба головних героїв з нею сприймається як чесний двобій, в якому має перемогти той, хто сильніший, чи той, чий бік тримають боги.
Пожежники – своєрідні культурні герої, які охороняють космос від хаосу. «Напівбоги», які свою активну енергію, природну чоловічу агресію трансформують у боротьбу зі стихією, в охорону території, на якій усе їм найдорожче, за яку вони відповідальні, ті, за кого вони відповідальні. Звісно, це образ ідеальних чоловіків. Вони володіють собою і навколишнім простором; красиві (та що там – досконалі) не лише фізично, а й внутрішньо, у своїх вчинках, поведінці; зворушливі і чуттєві у своєму ставленні до тих, кого вони люблять (і це не є вразливою їхньою стороною, а це ще один бік сили, адже лише сильний і психічно здоровий чоловік не боїться любити); вони вміють радіти життю і тим та й тому, що є його складовими (до речі, веселощі пожежників з їхніми родинами, друзями також нагадують картини «гулянь», властивих героїчному епосу); їм властиві життєва мудрість, милосердя, проникливість, гуманність, які є результатом практичного досвіду.
Жіночі персонажі «Вогнеборців» також особливі. Вони, прийнявши рішення розділити своє життя саме з цими чоловіками, приймають і їхній спосіб життя, їхній шлях, вибір – хоч інколи це буває складно і навіть болісно, змушує пережити цілковиту трансформацію власної особистості. Це жінки, які повинні вміти чекати і сподіватися, але водночас – бути готовими до втрати. Але тут зовсім не йдеться про пасивних принцес, які сидять у високій вежі та вдивляються у далечінь, чи не з’явиться на горизонті постать коханого. Ні, це діяльні, вольові, реалізовані і горді жінки.
І хоч контекстуально персонажі фільму сприймаються як напівбоги, це прості люди, фізично вразливі, з обмеженими ресурсами, з власною тлінністю. Але саме ці прості люди є героями. Усвідомлення цього моменту увиразнюють особисті історії, що, як і вся історія загалом, дуже гарно і вдало пропрацьовані. І без жодного пафосу можна стверджувати, що фільм «Вогнеборці» демонструє велич і важливість так званої маленької людини, яка займається справжніми справами.
Стосунки (між чоловіками і жінками, дружні, професійні), показані у фільмі, звісно ж, ідеально. Чоловіки, вірні своїм жінкам. Жінки, вірні своїм чоловікам. Весь фільм просотаний взаємоповагою, шляхетністю, величчю, вмінням іти за своїм призначенням, відчуттям обов’язку й плеча та істинною любов’ю. Попри весь трагізм ця історія наповнена здоров’ям, силою і чистотою.
Цей фільм ще й про віру в людину. Одним із головних персонажів є наркоман Брендан Макдоно. Упродовж фільму він проробляє над собою титанічну роботу. Ця людина жила у стані розкладу (фізичного, психічно-особистісного). Ідучи за інерцією своїх колишніх травм, стилю існування, він не знаходив мотивації для власне життя. Жодної відповідальності перед собою та іншими, суцільний туман. Та кожен має право на диво та порятунок. І таким дивом для Брендана стає його дитина, яку він зачав так само неусвідомлено, як і весь цей час існував. Усвідомлення того, що він може нести життя і що жінка, яку він скривдив, усе ж вирішила також надати перевагу життю і народити цю дитину, спричиняє внутрішнє потрясіння, пробудження. Він свідомо робить свій вибір щодо подальшого способу життя. І тут важливо те, що на його шляху з’являється людина, наставник (Ерік Марш), який простягає йому руку, вірить у нього, проявляє повагу до його прагнення і сприяє його еволюції.
До речі, саме персонаж Брендана Макдоно має виразні риси трагічного героя. Він рухається у темряві, його провини через те, що його розум спить, він не бере жодної участі у власній долі аж до того моменту, доки та ж доля не «підкидає» йому дитину як можливість прозріння. Але і на цьому все не завершується. Коли Брендан має вже все, аби бути щасливим, стихія (чи фатум) забирають у нього його нову сім’ю (його бригаду), його наставника. І гостроти ситуації додає той момент, що саме перед катастрофою Брендан міркував над можливістю залишити бригаду. А тепер він єдиний, хто залишився живим (справді, ніби так і не ставши повноцінною частиною бригади), саме на нього випав тягар очей усіх рідних і близьких тих, хто загинув, саме йому жити з цією провиною. Хоча глядач чудово усвідомлює, що жодної провини за цим чоловіком немає, що насправді він вартий поваги і захоплення – як людина, що свідомо змінила своє життя і себе, здійснивши свого часу правильний, усвідомлений вибір.
Загалом «Вогнеборці» орієнтовані у майбутнє, на продовження життя і важливих для цього чинників. Одним із таких символів є дитина Брендана. Іншим важливим у цьому контексті символом є кедр, якому 2000 років. Саме заради збереження цього дерева пожежники ризикують своїм життям. Мотивація однозначна: це національна святиня. Це те, що об’єднує минуле, теперішнє і майбутнє. Це втілення традиції як духовно-генетичного зв’язку, без збереження якої не буде майбутнього, забудеться минуле, а теперішнє перетвориться на суцільний хаос, якому не дадуть ради жодні вогнеборці. Показовим є фінал фільму, в якому Брендан приходить до кедра зі своєю донькою. А на гілках дерева портрети усіх тих, завдяки кому воно було врятоване – справжніх людей, істинних чоловіків. Вони принесли себе у жертву збереженню святині. І цю жертву не назвати марною, адже вона заради того, щоб життя тривало. Людина тлінна, вона рано чи пізно піде, але питання у тім, як вона піде і що залишить.
Фільм «Вогнеборці» транслює потреби людського суспільства, необхідні для збереження власне роду людського. Так би мовити, репостить меседжі колективного несвідомого. Американці цим фільмом вибудували ту систему цінностей, які мотивують людину, надають смислу її існуванню, гарантують майбутнє.
І в цьому зв’язку згадуються «Кіборги», які транслюють подібні, суголосні ідеї з іншої точки планети, з іншого континенту.
Джерело зображення: https://edition.cnn.com/2017/10/19/entertainment/only-the-brave-review/index.html