бібліоNOTатник
Гартман, Лукас. Співак / Лукас Гартман ; пер. з нім. Юрія Сильвестрова. – Чернівці : Видавництво 21, 2021. – 240 с. ISBN 978-617-614-323-9
Головним героєм сучасного швейцарського письменника Лукаса Гартмана «Співак» є один із найвідоміших світових тенорів Йозеф Шмідт (4.03.1904–16.11.1942). «Німецький Карузо», як його називали, походив із німецькомовної єврейській сім’ї, що мешкала у буковинських Давиденах та Чернівцях. Саме у Чернівцях неабиякий талант Йозефа Шмідта помітив кантор Темпля Самуель Тапфштейн. І з участі у дитячому хорі при синагозі розпочався шлях співака до світової слави і до трагедії, яку він розділив зі своїм народом під час Другої світової війни. Життя Йозефа Шмідта-біженця раптово обірвалося у Швейцарії, де він перебував у таборі для інтернованих осіб. Але до того були Берлін, який захоплювався дивовижним звучанням голосу тенора, що лунав із радіоприймачів, платівок, кінофільмів. Йозефа Шмідта називали німецькою «зіркою звукозапису». І навіть вимушено емігрувавши із Берліна у 1930-х (через цькування євреїв-митців у берлінській пресі), співак продовжував зніматися в кіно, записувати платівки, давав концерти в європейських містах та Нью-Йорку і навіть виступав на сцені Брюссельської королівської опери.
Роман «Співак», власне, присвячений останнім місяцям життя Йозефа Шмідта, коли він, намагаючись врятувати своє життя, опиняється у Швейцарії, нелегально перетнувши кордон. Але крізь призму спогадів співака, його рефлексій, зустрічей – випадкових, очікуваних, небажаних – постає картина всього його життя, довоєнної та воєнної Європи. На сторінках роману можна зустріти представників європейського довоєнного звукозапису, кіномитців, загалом тих, хто розвивав тогочасну європейську кіноіндустрію, також композиторів, акторів. І, звісно, у романі багато музики: у потік внутрішнього мовлення Йозефа Шмідта повсякчас вплітаються мелодії, пісні, вони супроводжують цього персонажа у романі, як і супроводжували його прототип у житті.
Лукасові Гартману аж ніяк не закинеш ідолопоклонство чи іконографіку щодо Йозефа Шмідта. Перед читачем постає митець, який вже встиг відчути, що таке слава, увагу жінок, яких мав (і потребував) багато, не відзначаючись особливою відповідальністю перед ними та їхніми почуттями. Йозеф Шмідт – по-інфантильному егоїстичний, доволі вразливий і неймовірно талановитий. В останні місця свого життя він – розгублений, наляканий, втомлений, але все ж не втрачає надії, що все може змінитися, адже він чекає на відповідь із оперного театру Цюриха. І він отримає позитивну відповідь: Йозеф Шмідт, його талант, його ім’я потрібні мистецтву Швейцарії. Але відповідь прийде на наступний день після смерті співака.
Звернувшись до долі Йозефа Шмідта, Лукас Гартман показав, як швидко з чиєїсь примхи або під впливом хворобливих ідей змінюється світ, а разом з ним – не лише політична карта, а й життя цілих народів, окремих людей. Якими вразливими є кордони держав та особистого простору, якими примарними є статус разом з усіма журавлями у небі та синицями в руках (якщо не читали, прочитайте «Злодія зловили» та цикл «Село за війни» Марка Черемшини), визнання, як натовп фанатиків-прихильників таланту раптово може перетворитися натовп фанатиків-інакшувальників, які несуть вже не квіти до підмостків сцени, а хмиз до ешафоту. Єдине, що усвідомлює людина, – це те, що вона насправді нічого не має, оскільки будь-що у неї легко забрати. І в цьому всьому лунає розгублене «чому?» і «за що?» і «як так людина з людиною?». Йозеф Шмідт роману «Співак» персоналізує ці запитання.
Щоб розповісти історію Йозефа Шмідта максимально правдиво, щоб подивитися у справжнє обличчя тогочасної Європи, і зокрема Швейцарії, працюючи над романом, Лукас Гартман звертався по інформацію до багатьох джерел.
Вийшов дуже яскравий, живий і дуже чесний роман. Лукас Гартман актуалізує доволі не прості для нього як швейцарця питання. Зокрема він відверто говорить про життя у швейцарських таборах для інтернованих осіб, про політику Швейцарії під час Другої світової війни щодо біженців. Автор демонструє важливу, доволі конфліктну складову цієї політики – проблему вибору. На чашах терезів швейцарської влади перебували власні громадяни і ті люди, які потребували допомоги, які втікали від насилля і смерті. Що мало б переважати і стати пріоритетним? Чи як знайти і забезпечити рівновагу? І чи взагалі це можливо? Над цими питаннями спонукає поміркувати роман «Співак». Гуманність у часи війни – це не рукавичка із відомої української казки. Хоча Швейцарія часів Другої світової саме на цю рукавичку і скидалася. На жаль, проблема біженства і всі дотичні до неї етичні, правові, політичні питання знову стали особливо актуальними у сучасному світі, і для України зосібна, впродовж кількох останніх років.
Роман «Співак» можна назвати культурним мостом, адже він об’єднує різні культури та країни, з якими був пов’язаний Йозеф Шмідт. Крім того, «Співак» є прикладом роботи з європейською колективною пам’яттю, з досвідами і травмами, із яких так важливо робити адекватні висновки – це рятує із пастки circulus vitiosus. Мало б рятувати. Та ті розмови про Третю світову війну, які все густіше заповнюють інформаційний простір, свідчать про те, що людство недопрацьовує, людство ліниве. Всі ми недопрацьовуємо.
Прочитати уривки із роману та послухати Йозефа Шмідта можна на фейсбуку, ввівши тег #Співак_читати_слухати