Шолль Сюзанна. Емма мовчить : роман / Сюзанна Шолль ; переклад з німецької Нелі Ваховської. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2016. – 176 с.
Коли читаєш назви книг С. Шолль – «Поїздка в Караганду», «Росія з душею і без», «Доньки війни – виживання в Чечні» і т. д (всього їх 13), одразу спадають на думку паралелі з творчістю нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич. Обидві – журналістки, які описують жахіття людських доль під час міжетнічних конфліктів, обидві акцентують увагу на важкому становищі жінок, що втікають від смерті й отримують статус біженців.
Проте, якщо роман С. Алексієвич «Час секонд-хенд» – це збірка суто документальних інтерв’ю, то роман С. Шолль «Емма мовчить» є власне художнім осмисленням цієї проблеми, де сконцентровано увесь гіркий досвід, зібраний австрійською письменницею від її чеченських подруг. Парадоксально, але саме поєднання документального стилю з художнім конструюванням створює ефект причетності, внутрішньої «вмонтованості» в текст.
Книга С. Шолль розповідає про життя двох жінок – літньої австрійки Емми та чеченки-біженки Зареми. Протиставлення Емма – Зарема не критичне, воно не засуджує філістерський побут однієї жінки і не звеличує страждання іншої. Воно просто показане. Дві паралельні лінії, які можуть у певний момент помітити присутність одна одної, але чи можуть вони враз перетнутись, коли між ними прірва непорозумінь і мовчання? Що перемагає врешті-решт – загальнолюдське чи національне? Читач вирішує сам.
Головне, що після прочитання роману ти вже носиш цю проблему в своїй голові, ти її осмислюєш. А під час читання подекуди й плачеш, бо проникаєшся тотальною самотністю обох героїнь. Емма мовчить, Зарема плаче і теж мовчить, адже пережите у власній країні жахіття не дозволяє їй говорити.