Косівчук Юлія. Помаранча – SIZE: Поезії. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2008. – 128 с.
Юлія Косівчук – одна з найяскравіших особистостей Буковини в сьогоденні. Письменниця, автор і виконавець власних пісень, художниця.
2000 року внесла свою віршовану лепту у альманах молодої поезії Буковини «77», виданий молодіжною мистецькою асоціацією «Сокіл» у Чернівцях.
У 2002 році стала однією із лауреатів літературної премії імені Вадима Коваля. Нагородою було видання її першої літературної збірки «У стилі достиглого льону».
2008 року у видавництві Сергія Пантюка світ побачило літературно-мистецьке видання «Помаранча-Size». До нього ввійшла 141 поезія, 36 з них – пісні, котрі виконує сама авторка, а також гурт «Знак води».
Вступну статтю до збірки написав Василь Кожелянко. Його передмова стала рекомендацією, своєрідним інтригуючим закликом до прочитання різнобарвної поезії у чорно-білому друці.
Наповнена по вінця любов’ю до життя, збірка стала наче феєрверком позитивного настрою та радості, гарячим сплеском енергії. Вона з’явилася під помаранчевим стягом (котрий замайорів швидше, ніж народна революція), і саме цей колір – колір сонця, енергії та вогню, найкраще характеризує саму авторку і манеру її писання.
Основними мотивами поезії є:
– бунт проти буденності і сірого одноманіття – авторка вперто у монотонних буднях бачить багату палітру кольорів, котру передає поєднанням побутових предметів у незвичайних інсталяціях («Сьогодні дощ, пішов сухим вином», «Для Ростика», «Зменшуєш швидкість», «Якщо теорія мене правдива», «Ловила гав», «За розкладом у мене сміх», «Сьогодні на небі приймають порожні пляшки»):
Мене дратує синтетична маєчка
Я маю право роздягатись в скверику.
І називати грім старою шкрабою
І не любити грим аж до істерики.
(«Мене дратує синтетична Маєчка»);
– заклик до життя – оспівуються незначні події, окремі відчуття, враження, думки; акцентуація уваги на речах зазвичай непомітних, але важливих («Сьогодні я напевне не помру», «Цукеркам, тортам, тістечкам», «Осідлати б сто тридцять стрикоз»):
Я підбиваю усіх на війну –
Я відрізаю косу. Боже (як схочеш) врятуй ворогів!
Лиш оживи траву.
(«Боже сьогодні зів’яне трава»);
– спогад про дитинство, очима дитини («Там , де був мій дитячий майданчик», «Я мала іграшки з пищалками», «Мам, купи мені зубату ящірку»):
Я мала іграшки з пищавками.
Так мило дратувались родичі.
Подвір’я заплела скакалкам.
Ти жив, здається у Дрогобичі.
(«Я мала іграшки з пищалками»);
– філософські мотиви: роздуми про волю, свободу, цінності, життя тепер і потім; власне «серйозних» тем у збірці більше, ніж «розважальних» («Не саджайте пташок у клітку», «Живу у квітці», «Хронічна божественність», «Ти ще стоїш півобертом на Схід»):
І ніч на ірисах не гоїться
Бо співу нема між гілок
Ті люди – лиш люди…
І декотрі не бачать своїх помилок
(«Не саджайте пташок у клітку»);
– мотив смутку через перебування далеко від рідної землі ( «Без мене вже достигло жито в моїм краю», «Я наплакала два листи», «Тато каже»):
Без мене вже достигло жито в моїм краю.
Ну як з цим жити?
Я ще стою – безсовісно і нестерпло.
Земля мене ще теплить терпко.
(«Без мене вже достигло жито в моїм краю»);
– жаль через швидкоплинність часу («Друзям вже майже по тридцять», «Зупинився годинник на ратуші», «Моя лялька тепер живе на горищі»):
Моя лялька, що знала малесенькі пальчики,
Вже лякається моїх дорослих…
Не впізнана, я раптом зробилася зайвою
І не кличуть мене на горище у гості.
(«Моя лялька тепер живе на горищі»);
– інтимна лірика, дискусійний монолог («Сьогодні дощ пішов сухим вином», «Двері рипнули ревно», «Нема чого ставати до балачки», «Дорожня лічилочка для метеликів», «Ти не займай мереживність весни», «Ти як вмів мене наснив», «Я синхронно у тобі наснюсь», «Ти спізнився на три незапалені ватри», «Війни починаються із себе», «Мій настрій сухий, як гербарій в альбомі», «На твоїй спині, як у відкритому Космосі»):
З кишень виймала гострі предмети
І винаймала квартиру за містом.
Ти лезом вогню різав плоть сигарети,
Бо війни позбавлені змісту.
(«Війни починаються із себе»);
– міфологічний мотив – у поезіях присутні міфічні істоти, поруч із сьогоденням відчувається дух традиції, нескорених, диких гір («Для Мольфара», «Лісова пісня», Конюшина відцвіла»):
Мавчині очі – то вербова гілка.
Мавчині руки – Лукашеві сопілка.
Причарувала, приворожила,
Зілля якогось за паском носила.
(«Лісова пісня»)
Основними рисами збірки Юлії Косівчук є її яскравість, (незважаючи на те, що в текстах найчастіше вживаються прикметники: оранжевий, жовтий, чорно-білий, срібний, читач сприймає вимальовану дійсність дуже барвисто), емоційність, різка зміна настрою поезії, дитяча безпосередність, часом наївність, часом творче божевілля.
У збірці вміщені лірична поезія, пісні, хокку.
Ряд поезій мають присвяту («Інзі Кейван», «До Кожелянка», «Для Ростика», «Моїй спідничці», «Тарасові і його бандурі»).
До кількох поезій підібрані епіграфи. Шість ілюстрацій до віршів виконано друзями авторки: Антоніною Бабчук, Василем Кожелянком, Володимиром Півтораком, Павлом Нечитайлом, Наталею Госик, Ростиком Бучком. Решта малюнків – авторські роботи Юлії Косівчук.
У кількох поезіях вживається ім’я «Юля», авторка говорить про себе в третій особі.
Вживається багато неологізмів: новопланетний, опришківськовуйкоковбойний, сонцебубен, тротуарність, таксистоподібні комахи, перемедувати, електрокларнети, будильникопівні, цеглоплоть.
Неживі предмети діють, переживають, як люди (небо ковтнуло перелітних птиць, меблі благали, крісло спинилося, бабине літо їсть чорний ранет, двері швидко тебе поїли, двері хапали ніздрями, фанатик-червень дзеленчить кастетами).
Письменниця Світлана Поваляєва охарактеризувала книжку як сновидіння дитини-вундеркінда. А Василь Кожелянко казав, що ця поезія – крилата.
Незважаючи на яскравість і неординарність віршів Юлії Косівчук, на гру слів і образів, котрі виринають у свідомості, поезію не можна віднести до суто розважальної. Тексти можуть трактуватися двояко, зовнішня грайлива форма не завжди співпадає із змістом. Юлія Косівчук сонячними променями пише про внутрішні сумніви і тіні, одвічні питання, не зачіпаючи Всесвіту, а зосереджуючись на мікрокосмосі однієї душі. Межа словесного мистецтва і внутрішнього переживання не завжди явна, але досить тонка.
Особливість її поетичного стилю полягає у контрастності і не відповідності, що покликана на вираження мистецького таланту і спонуку читача придивитися до світу і себе зокрема.
«Помаранча-Size» є універсальною інструкцією довголіття, де першими заповідями є оптимізм і розважливість у всьому.
2012